Не готові знання, а готовність їх здобувати

Get Adobe Flash player

Коли вважати дитину готовою до школи? Як тіль­ки їй виповниться 6 чи 7 років?
Мабуть, не завжди віковий чинник є вирішаль­ним. Як на одному дереві не всі яблука дозріва­ють водночас, так і наші діти — комусь не рано йти до школи і в 6 років, а комусь зарано ще й у 8. Що дитина фізично вже, так би мовити, "до­зріла", видно зовні: дістає рукою через середину го­лови протилежне вухо, з'явилися постійні зуби. Але це ще не все.

Часто вважають: якщо навчити дошкільника чи­тати, лічити, виконувати додавання та віднімання, ознайомити з явищами навколишнього світу — він добре вчитиметься, хоча має лише 5 років. А в са­дочку, мовляв, йому вже нудно. Такі батьки не вра­ховують, що у малюка в цьому віці ще недостатньо розвинена моторика пальців (а отже, він не зможе нормально писати), у нього ще не до кінця сформо­вані психологічні якості, потрібні для навчання, йому ще важко напружено працювати в дитячому колек­тиві, він швидко втомлюється. Чому ж діти не зав­жди виправдовують сподівання батьків на гарні ус­піхи в навчанні? Спробуємо проаналізувати. Наприклад, такий момент: батьки в захопленні від здібностей і талантів свого малюка, захвалюють його. І дитина починає відчувати свою перевагу над іншими, тому вже не надто уважно слухає вчи­теля, оскільки впевнена, що й сама все знає і ви­переджав однокласників за підготовленістю. З ча­сом такого всезнайка починають "переганяти" менш підготовлені однолітки, і це вражає його са­молюбство. Він втрачає впевненість в собі і починає гірше вчитися. Тоді батьки, які не чекали та­кого повороту, скрушно зітхають: "Мабуть, зарано-таки нам було йти до школи".

Дитину можна вважати готовою до навчан­ня, коли вона вміє слухати й чути, відповідати на поставлені запитання, а отже, й виконувати завдання, виділяти в них підзавдання — тобто здійснює певні мислительні операції.
Ось, скажімо, дітям пропонується таке завдання: "Розгляньте малюнок. Знайдіть на ньому живих іс­тот та розфарбуйте тих, що літають". Дитина, що не звикла вслухатися, вдумуватися у сказане, відразу ж починає розмальовувати всю картинку, бо сприйняла лише слово "розфарбуй".  А той, хто вміє уважно слухати й вдумливо ставитися до завдання, виділить для себе тут чотири підзавдання:

•  розглянути малюнок;

•  знайти живих істот;

•  вибрати тих, що літають;

•  розфарбувати їх.

Після виконання цього завдання вдумливий учень спроможний обґрунтувати, довести правильність зробленого.
Дуже важливо, щоб у дитини була сформована увага, звісно, в межах вікових можливостей. Досить часто малюкам бракує саме вміння сконцентрувати­ся на завданні хоча б на 3-5 хвилин. Неуважний учень не може правильно виконувати завдання, робити його так, як сказано, хоча б він був і найрозумні­ший. От вам і зауваження вчителя, і не такі блискучі успіхи, як очікували батьки, і їхній розпач, і претензії до педагога.

Першокласник має добре орієнтуватися у просторі. Адже якщо в нього не сформовані такі поняття, як "вгору", "вниз", "вправо", "вліво", можуть виник­нути проблеми під час роботи із зошитом. Дитина не зможе правильно виконувати завдання, швидко реагувати на команди вчителя, як от: "Три клітинки вправо, дві — угору" тощо.
Добре навчатися допоможе розвинена пам'ять, яку можна і слід тренувати, розучуючи з сином чи донькою вірші, пропонуючи їм запам'ятовувати по­рядок розміщення предметів чи малюнків тощо.

Чи привчаєте ви, шановні батьки, своїх малю­ків виконувати ваші прохання чи вказівки з першого разу? Погодьтеся, це досить звична ситуація, коли на вимогу батьків закінчити гру, бо час їсти або спати, син чи донька не реагують узагалі або відповідають: "Зараз, зараз", а те "за­раз" ніяк не наступає. Отаке невміння, чи швид­ше небажання, виконувати прохання-вимогу до­рослих у сім'ї переходить у садочок, а звідти — до школи. Діти не можуть правильно вдягнутися, вчас­но поїсти. Вони розхристані, неохайні, бо нічого не встигають, і маючи непогану підготовку, не дуже успішно навчаються, бо весь час відволікаються. Вони спізнюються на уроки, звикнувши робити лише те, що хочуть і скільки хочуть, не вміють переключа­тися на виконання завдань учителя. А тому часто стають предметом кепкування з боку однокласни­ків. А це, погодьтеся, дуже й дуже погано.

Батькам таких дітей, та й вихователям у садку, доводиться витрачати багато нервів і часу. Прина­гідно хочеться порадити їм організувати життя в сі­м'ї, в групі, в класі за правилом "один, два, три". Тобто повідомити, що за непослух чи ще якусь провину (пояснити, що вважається провиною) дитина муситиме вийти з кімнати на стільки хвилин, скіль­ки їй років, у разі, якщо отримає три зауваження. Наприклад, Васько смикає кота за хвіст. Ви кажете: "Васю, раз". Він продовжує. Ви кажете: "Два". Він не реагує. Ви кажете: "Три", берете хлопчика за руку й виводите з кімнати, якщо треба, то й силоміць. Васі 6 років. Через 6 хвилин ви повертаєте його до кімнати, ані словом не згадуючи про те, що було. Це дуже дієвий спосіб виховання слухняності.

Не можна не сказати про велике значення розви­неного мовлення в дітей. Щоб бути готовою до шко­ли, дитина має вміти переказувати текст, виділяти в ньому головне, правильно формулювати запитання та відповіді на них, переконливо обґрунтовувати свій вибір, складати речення та невеликі оповідки.

Ще один дуже важливий чинник — культура поведінки. Дитина, в якої вона сформована, вміти­ме поводитись у колективі, спілкуватися як з дорослими, так і з ровесниками. Наш шестирічний першокласник легко приймає правила поведінки у школі, під час екскурсій, на концерті тощо, оскільки розуміє важливість виконання правил. Його не сва­ритимуть повсякчас, і він почуватиметься впевненим і захищеним. Це дуже важливо. Не варто вважати, що дитина, мовляв, поки ще мала, і все прийде саме собою, коли вона підросте.

Деякі батьки оточують своїх дітей гіперопікою, ста­раються все робити за них і цього ж чекають від вихователів, а потім — і від учителя. Шестирічна дів­чинка, яку ввечері забирають додому, скаржиться: "Мамо, а Марія Іванівна не захотіла вдягнути мені колготки. Сказала, щоб я сама. Але я ж не вмію!". Нам усім варто пам'ятати слова з притчі про те, що на все життя рибою не забезпечиш, треба на­вчити дитину самостійно ловити рибу.

Істотними є і такі, здавалося б, дрібниці, як умін­ня правильно сидіти за столом під час письма, малювання, належно тримати ручку чи олівець. На це батьки здебільшого не звертають уваги. От і звикає дитина сидіти боком, підібгавши під себе ногу, затиснувши в скоцюблених пальцях ручку. Так само намагається прилаштуватися і за партою. Це псує її поставу, зір, а отже, шкодить здоров'ю, за­важає правильно писати.

Перевчити малого не завжди і вдається. До речі, не варто вдома вчити дітей писати, бо батьки, зреш­тою, і самі дуже часто не знають, як без напруження тримати ручку, правильно писати літери та з'єдну­вати їх між собою. Доводиться перевчати у школі, а як відомо, легше навчити, ніж перевчити.

Отже, як бачите, для дитини, яка йде до школи, важливо не стільки мати якісь відпрацьовані знан­ня, скільки сформовані готовність і вміння вчитися, сприймати нове. Простежте, чи ак­тивно ваші син чи донька цікавляться нав­колишнім, чи вміють зосереджуватися, чи швидко й міцно запам'ятовують матеріал, чи добре розвинені в них мовлення, різно­манітні інтереси й чи наполегливо вони їх реалізують, чи схильні до творчої праці, чи прагнуть розв'язувати завдання неординар­но. Стимулюйте ці прояви та допомагайте їм розвиватися.

До речі, зауважу, що діти, які приходять до школи з дитсадка, більше, ніж "домаш­ні", підготовлені до навчання і розумово, і психологічно. Вони легше входять у колек­тив, у них більше сформована життєва ком­петентність.

Бажаю успіхів у нашій спільній, такій не­легкій, але водночас радісній праці. Адже ми причетні до виховання ЛЮДИНИ, до ста­новлення ОСОБИСТОСТІ.

Авторизація

Відвідування

mod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcounter
79
204
1134
3966
420891
54.198.96.198
1
0
1

Авторські права 2012 @ ДНЗ "РОМАШКА" м. Березне, Рівненська область.

Усі права захищені. При використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.