Get Adobe Flash player

Нинішня ситуація взаємодії вихователя з «важкими дітьми» від такої, що була років десять - п'ятнадцять тому, відрізняється деякими, на перший погляд, формальними, проте сутнісними моментами. Зокрема, сам термін «важкі діти» майже зник з мовлення педагогів. Натомість, сьогодні педагоги активно використовують терміни, що характеризують певний проблемний аспект у поведінці дитини. Але зазвичай вони є запозиченими з інших галузей, здебільшого дефектології або медицини. І хоча ці терміни є досить поширеними, їх використання викликане скоріше модою та прагненням вихователів бути «сучасними».

Наприклад, «синдром дефіциту уваги з гіперактивністю» є суто медичним діагнозом, а отже, цей термін можна використовувати лише за наявності у дитини дійсного діагнозу, який встановлено лікарем. Але у широкому трактуванні сучасні «гіперактивні» дошкільники - це всі ті, що є непосидючими, верткими, меткими, швидкими та й просто невихованими.

Або ж узагальнене поняття «агресивна дитина». Колись вихователі послуговувались широким переліком індивідуальних поведінкових проявів, які становили агресивні форми міжособистісної взаємодії дітей: драчливий, забіякуватий, лайливий; легко ображається, кусається, плюється тощо. І тим самим засвідчували, що вони бажають і розуміють індивідуальні особливості своїх вихованців, вміють їх враховувати у побудові спільної діяльності та спілкуванні, а також при організації і забезпеченні освітнього процесу в дошкільному закладі. Сучасне «Він агресивний» є безликим.

Штампи, що звучать з вуст педагога, засвідчують нерозуміння індивідуальних особливостей дітей та індивідуальної своєрідності їхніх поведінкових проявів, а отже, і байдужість цього педагога. Педагоги часто демонструють «приречений» підхід до дитини: мовляв, якщо вона така то що з неї взяти. Тож і працювати з нею не треба.

У цьому випадку «приймати дитину такою, якою вона є» — неприпустимо з професійної позиції. Вихователь має ставитися до індивідуальних особливостей своїх вихованців з розумінням, а не індиферентно.

Слід шукати допомоги у суміжних фахівців, розробляти з ними спільні шляхи розв'язання складних питань у сфері міжособистісних стосунків, а не перекладати це завдання на практичною психолога дошкільного закладу як спеціаліста, якому за посадою належить розв'язувати всі проблемні питання.

Та найгірше те, що до категорії «важких дітей» сьогодні потрапляють здебільшого діти, що є «незручними» для педагога - бешкетники, забіякуваті, галасливі, спритні і жваві. Сором'язливі ж, пасивні, замкнуті діти зазвичай залишаються поза нею, як і поза увагою вихователя, саме через те, що не викликають якихось емоційних зрушень у педагога, а за своєю поведінкою є «зручними»: тихі, спокійні. Негаласливі. Але саме такі діти потребують постійно уваги педагога. А корекційна робота практичного психолога з ними зазвичай є значно складнішою і тривалішою, ніж з дітьми, що привертають увагу дорослих своїми яскравими поведінковими проявами. Адже дорослі на яскраво виражену проблему реагують миттєво, а от дітей «зручних», їх індивідуальні поведінкові особливості навіть не вважають за проблему.

Балакучі діти: добре чи погано?

Серед групи дітей, поведінкові прояви яких даремно не турбують дорослих, є й такі, що викликають у вихователів та батьків захоплення своїми «талантами». До такого парадоксального сприймання розвитку маленької дитини призводить, зокрема, вербалізм.

Вербалізм – у психології називають певний тип розвитку пізнавальних процесів, який характеризуються високим рівнем розвитку мовлення та відносно низьким рівнем розвитку мислення (особливо наочно – образного).
Усім нам хоч раз в житті доводилось зустрічати дітей, які майже безперервно говорять - розповідають, про себе, про своїх рідних, про події, що відбулися у сім'ї, якісь історії, пояснюють те, що відбувається навколо тощо. Такі діти з легкістю використовують складні граматичні конструкції, добре запам’ятовують розумні слова, активно ними користуються, але не завжди розуміють зміст сказаного.

Діти говоруни – це «колос на глиняних ногах», адже у них порушено розвиток пізнавальних процесів, вони мають гарну, проте вибіркову пам'ять і недостатньо розвинені сприймання і мислення, особливо наочно – образне. Саме тому такі діти стикаються з труднощами при виконанні навіть найпростіших завдань з використанням наочних матеріалів. Їх пізнавальні інтереси є поверхневими і нестійкими. Вони запам’ятовують лише те, що може знадобиться у бесідах. Таке переважання мовленнєвого розвитку над іншими психічними процесами є небезпечними саме через свою однобокість.

Дошкільники, яким притаманний вербалізм, часто привертають до себе увагу дорослих: вони звязно висловлюють думки, впевнено відповідають на запитання, часто вживають недитячі терміни, використовують складні мовленнєві конструкції. Це дуже «світські» діти – вони охоче розмовляють на різні теми (причому переважно з дорослими), вражаючи при цьому недосвідченого співрозмовника незвичайною, не за віком, інформованістю. Ерудицією. При цьому нетривалому контакті така дитина може справити враження дуже тямущої, кмітливої і розвиненої. Проте досвідчені педагоги вважають таких дітей базікалами, демагогами, а почасти і гарними акторам, і все це справедливо.

Особливості дітей, яким притаманний вербалізм, та специфіка їхнього розвитку

Охарактеризуємо більш докладно особливості виконання дітьми, яким притаманний вербалізм, завдань з деяких діагностичних методик і власне специфіку їхнього розвитку.

Насамперед зауважимо: якщо дорослий пропонує виконати якесь завдання, така дитина активно погоджується, але не робить, розповідаючи натомість різні історії.

Внаслідок деформованості розвитку предметної діяльності у цих дітей недостатньо сформована здатність до аналізу форм предметів та їх взаємного просторового розташування. Саме тому вони демонструють низькі результати виконання завдань, спрямованих на вивчення специфіки розвитку наочно - образного мислення, особливо пов'язаних з необхідністю виокремлення просторових параметрів і об'єктів.

Будь - які практичні завдання діти - говоруни не виконують самостійно, без спонукань дорослого. Дитина при цьому може говорити на різні теми («Давайте, я вам краще розповім, як ми ходили в зоопарк... », «А знаєте, вчора дідусь повернувся з риболовлі. Він таку рибу зловив, зараз я вам розповім...», «Як ви думаєте скільки видів метеликів є у світі. У мене…», «На вихідних ми їздили кататися на конях...»), а її виріб, побудова чи малюнок, зазвичай, виконані на низькому рівні - таким дітям нудно працювати за зразком, виконувати одноманітні дії.

Але й результати виконання завдань, що спрямовані на дослідження особливостей мовленнєвого розвитку, засвідчують його невисокий рівень – саме через однобокість у становленні психічних процесів, зокрема низький рівень розвитку таких пізнавальних процесів, як мислення і уява. Тож вигадані розповіді зазвичай дуже короткі, не оригінальні за сюжетом, часто з порушеною логікою, та й у ході розмови стає зрозумілим, що мислять такі діти «штампами».

Власне процес спілкування дітей, яким притаманний вербалізм, з іншими має свої специфічні симптоми: негнучкість мотивів спілкування, відсутність спрямування на дію.

Така дитина лише формально вступає у контакт, використовуючи його, поговорити, «себе показати», оскільки її абсолютно не цікавить співрозмовник, як людина зі своїми почуттями і переживаннями. Тому діти говоруни не враховують інтереси і потреби співрозмовників, шукаючи лише об’єкт, який міг би їх гідно оцінити і якому вони могли б продемонструвати свою надзвичайність, неперевершеність, вищість.

Куди така дитина не прийшла б, вона зазвичай позитивно налаштована: активно спілкується з дорослими, починає ставити запитання вже з порога, причому часто не чекає відповіді. Це закономірно, оскільки вербалізм супроводжується підвищеною демонстративністю. Через високий рівень - розвитку мовлення дитина - дошкільник привертає підвищену увагу дорослих, які позитивно оцінюють її досягнення і здібності. Тому вербалізм, зазвичай, поєднується із завищеною самооцінкою дитини.

У ролі співрозмовників діти віддають перевагу дорослим, які гідно можуть оцінити їх «ерудицію». З однолітками вони спілкуються мало. Ровесники здебільшого їх ігнорують, бо у дітей, яким притаманний вербалізм, інтереси є вузько спрямованими, а специфічно дитячі види діяльності розкинені погано. Інакше кажучи, з ними нецікаво. У групі однолітків ці діти посідають позицію стороннього спостерігача, оскільки їхні ігрові навички нерозвинені. Те саме стосується і продуктивних видів діяльності – малювання, ліплення тощо. Отже, суто дитячих ліній перетину з однолітками у таких дітей немає.

Навіть побіжний перегляд особливостей розвитку дітей, яким притаманний вербалізм, засвідчує не лише проблеми у становленні їхніх психічних функцій, а й значні деформації в особистісному зростанні.

Причини виникнення вербалізму

Подекуди розвиток такої особистісної деформації, як вербалізм стимулюють близькі дорослі, які приписують свої дитині над таланти. Коли дітям – говорунам ставлять діагноз «вербалізм», їхні батьки дивуються: у чому проблема? Адже дитина виглядає такою ерудованою. Але ж саме виглядає. У майбутньому такий перекіс може заважати навчанню в школі. Адже там потрібно не лише швидко і чітко говорити, а й організовувати свої дії, мислити логічно. Та й розповідати здебільшого треба те, про що запитують, а не що хочеться.
Що може бути причиною виникнення вербалізму?
Синдром вербалізму формується вже у ранньому віці, у тих випадках, коли основним засобом спілкування дорослих з дитиною стає слово поза предметним контекстом. Проте варіантів сімейного виховання малюків, яке може стати витоком вербалізму, є кілька.

Насамперед, просто балакучі батьки. Коли батьки часто обговорюють будь – які події дорослого життя не лише між собою, а й із сусідами, родичами, приятелями, є велика небезпека розвитку у дитини вербалізму. Малюк у такій ситуації зростання просто не має іншого зразка взаємодії і найголовніше – взаємодії продуктивної.

Інша причина виникнення цієї особистісної деформації полягає в тому, що батьки такої дитини зазвичай зміщують акцент з основних видів діяльності малюка (дії з предметами, гра, конструювання, малювання тощо), що є головним джерелом розумового розвитку дошкільника, на розвиток мовлення, яке розглядають як один з найважніших показників високих розумових здібностей. Саме тому вони докладають значних зусиль для того, щоб дитина навчилася рівно і жваво говорити. При цьому ті види діяльності, які найбільше сприяють розумовому розвитку дитини, залишаються без належної уваги. Батьки залучають малюка у дорослі розмови, підтримуючи його серйозність, а дитячу гру взагалі відкидають, як несерйозну витрата часу. Вони помилково вважають, що високий рівень розвитку мовлення дитини свідчить про високий рівень інтелектуального розвитку, зокрема, особистості у цілому. Від такого виховання страждає насамперед моральна сфера особистості дитини. Адже за таких умов дитина не вміє адекватно оцінювати себе та інших, у неї нема справжніх друзів і прихильностей, уподобань, її «дитячість» всіляко пригнічується, стримується настановами дорослих.

Не дивно, що у результаті такої мовленнєвої взаємодії у дитини формується стійка тенденція до мовленнєвої діяльності. За найменших труднощів у продуктивній діяльності дитина підмінює її вербальною, оскільки:
•    по - перше, вона в ній є успішнішою;
•    по - друге, отримує високу оцінку дорослих.

Унаслідок цього не просто порушується розвиток предметної діяльності, а й поступово така діяльність витісняється вербальною активністю.

На жаль, маємо зауважити, що соціальна ситуація, в якій жива пересічна сім'я з дитиною - дошкільником, останнім часом усе більше сприяє формуванню вербалізму, адже ігри та заняття з дітьми потребують багато часу, а поговорити з дитиною можна і в транспорті, і на прогулянці, і перед сном.
Також найчастіше до вербалізму схильні діти, що ростуть у дорослому товаристві і не відвідують дитячий садок. Сфера спілкування таких дітей різко звужена: у дворі не завжди однолітки, або ж дорослі свідомо обмежують контакти дитини з ровесниками. Це призводить до порушення нормального розвитку ігрової діяльності, що посилює вже наявну дисгармонію розвитку.

Засоби корекції розвитку дітей, яким притаманний вербалізм

Особливо важливим для корекції розвитку дітей, яким притаманний вербалізм, є створення умов для їх взаємодії з однолітками – у дитячому садка, різних розвивальних центрах, спортивних секціях та гуртках. Проте необхідно враховувати спрямованість певного освітнього заходу. Для цих дітей бажаним є переважання таких видів занять., як малювання, конструювання, хореографія тощо.

Робота педагога та практичного психолога із сім’ями таких дітей ускладнюються тим, що батьки, здебільшого, щиро вірять у правильність стратегії виховання своєї дитини, а її труднощі у стосунках з однолітками пояснюють нерозумінням виключності їхнього малюка. Завдання педагогів та практичного психолога полягає в тому, щоб показати батькам дійсну картину розвитку дитини, роз’яснити їм загрозу, яка криється у такому однобокому розвитку, висвітлити можливість ускладнення подальшого розвитку, дитини, якщо не змінити стиль її виховання.

Загальна рекомендація батькам: необхідно активно залучати дитину до продуктивної діяльності. Це можуть бути заняття з малювання, ліплення. аплікації, конструювання тощо. Специфіка вербалізму визначає і специфіку занять - слово має активно супроводжувати процес виконання різних завдань, наповнюючись при цьому конкретним змістом. Наприклад, якщо дитина розмірковує про собак взагалі, можна запропонувати їй намалювати песика, зліпити його з пластиліну, виконати відповідну аплікацію тощо.

Необхідно звернути увагу на розвиток образного мислення. У цьому знову допоможуть продуктивні, специфічно дитячі види діяльності. Корисно також грати у логічні ігри, розгадувати головоломки, залучати дитину до сюжетно - рольових ігор.

Слід повсякчас стимулювати продуктивні дії дитини, м’яко притримуючи її мовленнєвий потік; «Спочатку треба зліпити морквинку, а потім розповіси, як зайчик її гризтиме», «Безумовно, ти знаєш, як ремонтувати машину, але для цього необхідно збудувати гараж».

Також батькам важливо пояснити роль гри у розвитку дитини, й можливості і розвивальний потенціал. Вони мають зрозуміти, що дитині необхідно дати змогу бути дитиною.

Окрім цього, дорослі повинні змінити стиль спілкування з дитиною. Важливо не підтримувати безпредметні розмови дітей та уважно стежити за своїм мовленням, уникаючи частого вживання абстрактних слів. Але лаяти за балакучість не можна, навпаки, слід хвалити за те, що малюк гарно говорить, проте ще більше слід підтримувати і схвалювати його успіхи та досягнення в інших сферах, не пропускаючи жодного малюнка чи виробу.

Наостанок зазначимо, що вчасно вжиті заходи приносять непогані результати. Але пам'ятайте: розмова дорослих з дитиною має бути предметною, тобто з приводу конкретних подій, явищ, об’єктів та дій з ними і зверненою до дитини – розмовою не лише з малюком, але і для нього.

Авторизація

Відвідування

mod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcountermod_jvcounter
180
309
994
5901
405809
23.20.236.61
2
0
2

Авторські права 2012 @ ДНЗ "РОМАШКА" м. Березне, Рівненська область.

Усі права захищені. При використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.